Калічанська площа і Крутнів Яр: у Вінниці – 161 новий топонім
У Вінниці в рамках деколонізації публічного простору перейменували низку вулиць, провулків, проїздів, тупиків і площ. Місто позбулося 161 топоніма з російських наративів, відновивши ряд історичних назв і вшановуючи видатних українців та українок, місцевих та іноземних діячів.
Це найбільший список перейменувань за останні десятиліття. Для порівняння: під час декомунізації у Вінниці перейменували 135 вулиць.
Повернення історичних назв
Свої історичні назви повернули вулиці Запорізька, Болгарська, Ґданська, Князя Володимира і Підлісна. Серед нових топонімів дуже важливим стало перейменування у Вінниці площі 8-го Березня на Старому місті і площі Гагаріна біля Центрального парку. Вони отримали свої історичні й суто вінницькі найменування – це площа Царина (так називали окраїну населеного пункту, або вигін для худоби на окраїні поселення) і площа Калічанська відповідно. Остання є одним із символів «старої Вінниці»: так колись називався місцевий яр (словами «каліч», «каліш» позначали болотисті низовини), а після 1885 р. туди перенесли продовольчий ринок з центру Вінниці. До 1960-х років ринок «на Калічі» був основним джерелом місцевих продуктів харчування та місцем спілкування для багатьох поколінь вінничан правобережної частини міста. Там же протікала невелика річка Каліча, що в теперішній час майже повністю загнана у труби.
Вулиця Гагаріна же стала вулицею Шереметка. Це історична назва сучасної ділянки мікрорайону Пирогове. Згадки про село Шереметка зафіксовані ще у 1799 р, а назва, за однією з версій, пов’язана з іменем першого поселенця – козака Шеремети. Вулиця Лютневої революції отримала назву Крутнів Яр, адже це історична назва урочища, вздовж якого вона пролягла. А вулиця Л.Чайкіної стала вулицею Дьогтянецькою, бо прокладена вздовж однойменної малої річки Дьогтянець – притоки річки Вишня.
Також у місті з’явилась вулиця Кальницька, названа на честь села Кальник, яке у другій половині XVII ст. слугувало адміністративно-територіальним полковим центром (разом із Вінницею) Козацької держави гетьмана Богдана Хмельницького. До прикладу, Іван Богун мав посаду полковника вінницького і кальницького. А вулиця Максимовича, яка продовжувала асоціюватися з іменем головного вінницького чекіста, отримала назву Праведників світу. На цій вулиці існує одне найбільших місць пам’яті трагедії Голокосту у Вінниці. Також у 2019 р. там встановили пам’ятний знак «Праведникам народів світу». Це почесне звання, яким Держава Ізраїль відзначає людей, які під загрозою смерті допомагали єврейському населенню в роки Другої світової. Цим званням удостоєний 521 мешканець Вінниччини.
Славетні земляки
Також багато вулиць переназвали на честь місцевих діячів і тих, хто пов’язаний з Вінниччиною своєю діяльністю. Так, у топоніміці мікрорайону П’ятничани з’явились імена Яна Засідателя (справжнє ім’я – Іван Соколенко) і Діонісія Міклера. Перший був талановитим селянином-кріпаком з Вінниччини, який пізніше навчався живопису у Кракові, Римі й Парижі і мав персональну майстерню у П’ятничанському палаці. Другий – Діонісій Міклер (польський варіант імені Деніс МакКлер) – ірландський ботанік і майстер садово-паркового мистецтва, автор низки відомих паркових комплексів на Вінниччині, серед яких – Ободівка, Северинівка, Чернятин, Ситківці. Орієнтовно у 1830-х рр. на запрошення родини Ґрохольських він детально перепланував та розвинув парк навколо палацу в П’ятничанах, який відтепер матиме юридичну адресу саме на вулиці Міклера.
Серед нових топонімів є ще ім’я видатного вченого-помолога і першого директора Вінницького реального училища Ярослава Нємеца; збирача подільського фольклору і народного мистецтва Гната Танцюри; священника Брацлавського повіту й автора першої у світі збірки україномовних православних проповідей Василя Гречулевича; директора вінницького універмагу, який вперше в УРСР запровадив систему самообслуговування покупців Михайла Малишенка; актора кіно і драми Олександра Немченка та багатьох інших.
У назвах вулиць закарбували імена чотирьох художників, що мають стосунок до Вінниччини:
– Казимир Малевич – видатний художник світового рівня й засновник течії супрематизму. Певний час він проживав і працював як художник кустарних промислів на Вінниччині.
– Василь Кричевський – творець нового архітектурного стилю «Український архітектурний модерн» й автор проєктів Великого і Малого Державних Гербів України. Він неодноразово відвідував Вінницю, де створив низку міських архітектурних проєктів: садиби Миколи Стаховського в середмісті та дачі родини Костецьких на Старому місті.
– Василь Сильвестров – живописець, графік і поет. Мешкав у Вінниці, викладав у реальному училищі та ілюстрував книжкові видання (зокрема «Fata morgana» і «Він іде!» М. Коцюбинського). У 1929–1931 рр. створив цикл живописних і графічних робіт, присвячених вінницькій Єрусалимці, образ якої зникав на тлі радянських принципів містобудування. Його розстріляли в період Вінницької трагедії 1937-1938 рр. за надуманими звинуваченнями в буржуазному націоналізмі.
– Василь Хмелюк – художник-постімпресіоніст та поет. Уродженець Вінниччини й учасник Української революції. Після переїзду до Парижа здобув популярність серед галеристів і колекціонерів по всій Європі. З 1943 по 1972 рр. постійно виставлявся у паризькій галереї Durand-Ruel. Його роботи зберігаються в провідних музеях Франції, Швейцарії, Данії, США, Канади та інших країн.
Видатні українські діячі й діячки
Імена видатних військових і політичних діячів отримали вулиці: великого князя київського Святослава Хороброго, гетьмана Івана Мазепи (відтепер це одна з магістральних вулиць лівобережної Вінниці), командира Січових Стрільців і першого голови ОУН Євгена Коновальця, головного командира УПА, борця з гітлерівським та радянським режимами Романа Шухевича, військового діяча і співзасновника Української гельсінської спілки Генерала Григоренка, а також уродженця Вінниччини Олександра Лотоцького – одного з найактивніших діячів українського національно-культурного відродження початку ХХ ст. (будучи українським послом у Туреччині, вів переговори зі Вселенським патріархатом про визнання автокефалії Української Православної Церкви).
Більш видимими в міському просторі Вінниці стали й імена культурних і громадських діячів України. Йдеться зокрема про вулиці Григорія Сковороди (300-річчя якого відзначатимуть у грудні), Мирослава Скорика (видатний композитор і музикознавець), Георгія Нарбута (творець «українського стилю» у графіці), Юрія Іллєнка (оператор, сценарист і один із найвідоміших представників українського поетичного кіно), Євгена Чикаленка (видавець, публіцист, аграрій і меценат) та Михайла Драгоманова (громадський та політичний діяч, історик, філософ, публіцист, фольклорист, літературознавець).
Перейменування відбулися на честь дисидентів Івана Світличного і Євгена Сверстюка (останній у 1994 р. спільно з О. Скопом опублікував збірник документів та матеріалів «Вінниця: злочин без кари» про репресії 1937–1938 рр), шістдесятників Василя Симоненка й Івана Дзюби, центральної постаті «Розстріляного Відродження» – Миколи Хвильового, та багатьох інших видатних українських письменників. Це, зокрема, вулиці Леоніда Глібова, Остапа Вишні, Василя Барки, Уласа Самчука, Миколи Костомарова, Григорія Сковороди та Ісмаїла Гаспринського.
На мапі побільшало й імен видатних жінок: художниць, письменниць і громадських діячок. Тепер у Вінниці є вулиця на честь художниці, роботами якої захоплювалися Пікассо, Матісс та інші світові майстри – Марії Примаченко; художниці Тетяни Яблонської, яка виховала цілу плеяду митців, і нагороджена званням Герой України (2001); Олени Теліги – поетеси, публіцистки й діячки ОУН, страченої у Бабиному Яру; Надії Суровцової – письменниці й активної учасниці Української революції, яка була репресована і більше 25 років перебувала на засланні; Софії Русової – письменниці, громадської й освітньої діячки, яка в проживала у Вінниці між 1909 і 1915 рр., а також в лютому 1919 р..
Також з’явилася вулиця вінничанки Олександри Бурбело, яка за свій короткий вік (15 років) написала дев’ять збірок поезій, казок і оповідань, й уродженки Вінниччини Насті Присяжнюк – видатної фольклористки й краєзнавиці, яка зібрала понад 6000 народних пісень та ще стільки ж прислів’їв і казок.
Великі друзі України та полеглі герої
У топонімах міста закарбували ще імена іноземних діячів – великих друзів України: Джеймса Мейса, американського історика-україніста й дослідника Голодомору-геноциду 1932-1933 рр; Вацлава Гавела, першого президента демократичної Чехословаччини (потім – Чеської Республіки), який активно боровся з комуністичним режимом і підтримував прагнення України до європейської та євроатлантичної інтеграції; а також сенатора Джона Маккейна, який послідовно підтримував територіальну цілісність України і одним з перших американських політиків (ще в квітні 2014 р) закликав владу США надати усе необхідне для захисту озброєння.
Ще дві вулиці у Вінниці перейменували на честь міст Польщі (вул. Варшавська; розташована неподалік мікрорайону з неофіційною назвою «Варшава») та Литви (вул. Паневежиська, названа на честь міста-побратима). Така практика у Вінниці не нова: раніше вулиці на честь міст (наприклад, вул. Келецька) називали в знак подяки за тісне побратимство, але нині це подяка країнам і їхнім громадянам за допомогу у протистоянні російській агресії й підтримку України на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.
Також вісім вулиць з провулками Вінниці носитимуть імена Героїв нинішньої російсько-української війни. Серед них – шість вінничан: Павло Корнелюк (1988–2017), Олексій Зінов’єв (1989–2018), Олександр Божок (1988–2022), Дмитро Білоконь (1995–2022), Анатолій Черниш (1991–2022) та Володимир Даценко (1988–2022; загинув під час ракетного удару по Вінниці 14 липня). Ще дві вулиці перейменували на честь Антона Листопада (1991-2022) – одного з кращих військових льотчиків України, кавалера ордену «За мужність» ІІІ ступеня (2022), та Василя Сліпака (1974–2016) – всесвітньо відомого оперного співака й соліста Паризької національної опери, який був учасником Революції гідності й загинув на війні (у бою від кулі російського снайпера). Кавалер ордена «За мужність» І ст. і Герой України (посмертно).
Деколонізація й увиразнення ідентичності
Олександр Федоришен, т.в.о. директора Музею Вінниці і секретар Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки при вінницькому міському голові, каже, що магістральна мета деколонізації топонімів – це питання ідентичності, увиразнення імен, пов’язаних як з локальною історією, так із загальноукраїнською.
«Досвід декомунізації 2015-2016 років показує, що подібні найменування чи перейменування повертають з небуття величезну кількість імен і подій, про які потім люди прагнуть більше дізнатися. Є такий прекрасний термін – “віднайдення”. Навесні цього року у Вінниці свідомо прийняли рішення не поспішати, не робити перейменування тут і зараз, без обговорень. І попри складність процедури і воєнний стан (неможливість збиратися великими громадами по районах для громадських слухань), міська рада знайшла золоту середину в форматі онлайн-голосування, – зазначив Олександр Федоришен. – Важливо, що люди реально виявляли активність, і переважна більшість нових топонімів – запропоновані мешканцями, або підтримані ними експертні пропозиції. Той список, який сформувала рада у травні, суттєво відрізняється від фінального, проголосованого депутатами. Він не є ідеальним, але в тому, мабуть, і плюс, що ця топоніміка не сформована колом 10 чи 20 експертів, а найменована і перейменована безпосередньо жителями міста».
З повним списком нових топонімів у Вінниці можна ознайомитися за цим посиланням: https://cutt.ly/mV8rnmf, а з тлумаченням варіантів деяких нових назв, підготовлених істориками-членами Ради з питань історії, спадщини та топоніміки Вінниці, а також командою Музею Вінниці, – за цим:
Зазначимо, що процес впорядкування топоніміки на території Вінницької міської територіальної громади ще триває: незабаром мають перейменувати ще ряд вулиць не тільки Вінниці, але й селищ та сіл, що входять до територіальної громади.