З будинком бджоляра і столітньою історією: як працює «Батькова пасіка» у Вінницькій громаді
Щороку 19 серпня в Україні відзначають професійне свято бджолярів – День пасічника. З цієї нагоди ми завітали на «Батькову пасіку» поблизу Вінниці і поспілкувалися з її власниками, які, окрім розвитку родинної справи, що має 100-літню історію, почали розвивати й напрям сільського туризму.
«Батькова пасіка» розташована у Малих Крушлинцях, що у входять до Вінницької міської територіальної громади. Це затишна територія на околиці села, неподалік поля та лісу. Головна її родзинка – це, безперечно, будинок бджоляра, в якому є сотосховище, великий зимівник для вуликів і кімната з грубкою, ліжком та столом. Таких на Вінниччині залишилось зовсім небагато.
Його звели у 1974 році замість старого будинка бджоляра, коли ця територія з пасікою належала колгоспу. Тоді ж пасічником у ньому почав працювати Петро Герцун. Саме він зберіг вулики у 90-х роках, коли відбулось розпаювання земель колишніх колгоспів. А пізніше пасіка дісталась у спадок його доньці Тетяні Дудник. Саме Тетяна разом зі своїм чоловіком Дмитром й усією родиною продовжує справу батька. Звідси й назва – «Батькова пасіка».
Сто років сімейній справі
«Дідусь розповідав історію, як у віці 6-7 років грав у хованки і заховався у вулик (бджіл тримав його батько). Коли виліз весь покусаний, то думав, що до вуликів ніколи в житті більше не підійде. Але доля так склалась, що він став пасічником у колгоспі. У нього тут навіть було мінігосподарство: кінь, гуси, кури. В Тетяни є спогад з дитинства, коли в 6-річному віці дідусь брав її з собою і потроху все показував. У 20 років вона могла вже самостійно доглянути всю пасіку. Спочатку працювала з ним помічником пасічника, а 10 років тому, коли дідуся не стало, повністю перейняла його справу. Зараз це її володіння. Тому ми говоримо, що це не будинку більше ста років, не території, а саме сімейній справі», – розповіла племінниця Тетяни Юлія Ткачук, яка також залучена до родинної справи.
Крім цього, у Тетяни і Дмитра є пасіка вдома. Донедавна саме їй подружжя приділяло більшу частину часу. Але останні кілька років почали розвивати «Батькову пасіку»: відновлювати сім’ї бджіл і ремонтувати вулики. Зараз там є 50 бджолосімей, але їхню кількість планують збільшити до ста. Дмитро Дудник каже, що на цій території вулики стояли весь час, і пасіку постійно доглядали, однак бджіл було значно менше.
Головну особливість пасіки – будинок бджоляра – родина зберегла у початковому стані. Ззовні лише поштукатурили і побілили стіни, які розмалював відомий вінницький художник Олександр Никитюк. А всередині все залишилось, як колись.
«В нас працює команда, тому що тут потрібен великий об’єм праці. До того ж це не основна наша робота. Безперечно, Тетяна і Дмитро найбільше працюють біля бджіл. Але родина намагається також бути причетними. Я взяла на себе гілку туризму і веду соціальні мережі, мій брат – все, що потрібно по ремонтах і будівництву, донька Дмитра і Тетяни взяла на себе сувенірну продукцію (трав’яні чаї, свічки, силянки з бісеру). Моя мама теж приходить допомагати. Це родинна справа, до якої причетні усі», – розповіла Юлія.
Що виробляють на «Батьковій пасіці»?
Увесь мед на «Батьковій пасіці» – з різнотрав’я (те, що бджоли самі знайдуть у лісі, на полі чи в садках). Адже щоб зібрати конкретний вид меду, наприклад, гречаний, вулики потрібно спеціально вивозити у поля. Дмитро каже, що вони так не роблять, але в якісь роки могли зібрати мед з соняшника чи ріпака, якщо ними засівали поле поблизу.
«Це цікаво, бо навіть у різних частинах села смак меду буде відрізнятися. Наприклад тут більше ліс, і смак меду інший, ніж з пасіки вдома. Хоча ми живемо зовсім недалеко», – каже Дмитро.
Крім самого меду на «Батьковій пасіці» пропонують різноманітну продукцію: медові напої, горішки з медом, свічки з натурального бджолиного воску, настоянки воскової молі, прополіс, мазі на бджолиних продуктах і навіть трав’яні чаї. Незабаром планують придбати ще кремовалку, щоб у наступному році пропонувати крем із меду.
Бджолопродукцію здають у заготівельно-обмінні пункти, реалізують на ярмарках і виставках, а віднедавна приймають замовлення ще й онлайн – через сторінку в інстаграмі.
Наскільки складно займатись бджолярством?
«Це насправді колосальна праця. Все залежить від року, від періоду цвітіння, але якщо біля бджоли не попрацювати, ти не будеш мати жодного результату: вони можуть навіть засмутитись і полетіти. Тому бджола працює кожен день, і ти маєш працювати біля бджоли кожен день. Дивитись, яку рамку підставити, яку забрати, де замінити бджолину матку і так далі. В зимовий період це все ремонти, виготовлення рамок, поклейка вощини… Це цілий рік робота», – каже Юлія.
«Багато хто думає, що це просто викачування меду. Але навіть саме викачування є фізично важкою роботою. Одна рамка з медом важить 4,5 кг, а якщо нести їх на викачку, це буває до 15-20 кілограмів. Цього року завдяки дотації від міської ради ми вже придбали електричну медогонку, то хоч не крутимо вручну. Це теж доволі важко. На сонці в спеку в костюмі постояти… А раніше, коли морози були сильніші, то ми з тестем ще носили вулики у зимівник. Там є постійна вентиляція, тихенько, бджоли менше споживають їжі і спокійно собі зимують. Зараз вже мало хто так робить. Але важко-неважко – цю справу треба любити і постійно навчатися», – каже Дмитро.
Щодо навчання, то цього року Тетяна і Дмитро Дудник завершили п’ятимісячний курс для бджолярів від Професійно-технічного училища №14 у Вороновиці.
«По-перше, вчитись ніколи не пізно, а по-друге, є нові хвороби бджіл, з’являються нові наукові дослідження… Тому ми вирішили поновити кваліфікацію. Нам запропонували, і члени громадської організації “Вінницькі бджолярі” вшістьох пішли вчитися. У червні здали екзамени і отримали дипломи», – розповів Дмитро.
Про туристичний напрям
Перша екскурсія на «Батьковій пасіці» відбулась лише місяць тому – 14 липня. Але судячи з відгуків і кількості бронювань на наступний місяць, вони стартували дуже успішно.
«Напередодні Всесвітнього дня бджоли ми проводили тематичний захід і приймали делегацію з Вінницької міської ради. Приїжджали мери Вінниці, французького міста Нансі і німецького Карлсруе. Ми побачили, наскільки гості зацікавлені, як їм це все відгукується. Ідея показувати пасіку і розповідати про бджолярство більшій кількості людей у нас була й раніше, але саме тоді ми отримали велику мотивацію», – поділилась Юлія.
Екскурсії проводять Юлія, Дмитро і Тетяна за попереднім замовленням. Вони розповідають про історію започаткування сімейної справи, показують будинок бджоляра, вулики і самих бджіл, розповідають звідки береться мед, як топиться віск і багато-багато іншого. Ще з цікавого – на цій пасіці можна побачити і старий великий дерев’яний вулик на 24 рамки, і зовсім новенький пластиковий. Також всім охочим дають приміряти костюм пасічника чи спробувати навощити рамку. Крім цього, у програмі екскурсії – дегустація меду, смачний обід, або вечеря (зі стравами, приготованими на вогні), і майстерклас на вибір (розмальовування медового печива або виготовлення свічки з вощини).
«На екскурсіях багатьох людей, навіть знайомих, дивує, що це треба так багато праці біля бджіл. Як і те, що бджола за все своє життя може виробити лише одну чайну ложку меду», – каже Юлія.
До речі, замовити груповий екскурсійний тур на «Батькову пасіку»з майстеркласом можна через Офіс туризму Вінниці.
Про плани на майбутнє
Окрім розширення лінійки продукції на «Батьковій пасіці» планують розвивати й апітерапію – «сон на бджолах». Також у будинку потроху почали створювати мінімузей. Його облаштовують у зимівнику, який вже давно не використовується за прямим призначенням.
«Тут є експонати, які збереглися ще від дідуся і прадідуся. Наприклад, станок для виготовлення рамок, дерев’яні ваги… Навіть люди почали долучатися і щось своє приносити. Колись у селі була майстриня, яка займалась ткацтвом килимків, то її донька принесла нам доріжки ткані – щоб збереглася пам’ять, – розповіла Юлія. – Колись це було моє максимальне місце сили, куди я могла втекти від всього буденного. Пам’ятаю, як у дитинстві дідусь брав нас з братом ночувати в цей будинок. І такі спогади гріють душу. Зараз приходять туристи і кажуть, що ця атмосфера максимального спокою дуже тут відчувається. І саме цю енергетику хочеться передати всім».
