«У нас – багатюща культура, але ми її не знаємо»: інтерв’ю з авторками книжки про обрядовий хліб на Вінниччині
Зовсім скоро вийде книга з рецептами про близько 100 автентичних обрядових святкових випіків, які побутують на Вінниччині. З неї можна буде дізнатися, як готувати «ярики» на Юрія і хліб з хлібенятком до Різдва, які знаки повинні прикрашати весільний коровай, а які – великодню бабку, коли з дітками закликати весну «бусликовими лапками», а коли – «жайворонками», і ще багато цікавого.
У цій книзі рецепти різних видів тіста матимуть сучасний вигляд, щоб його можна було приготувати навіть удома на кухні. Але найціннішим, як кажуть самі авторки, буде опис пов’язаних з обрядовою випічкою вірувань і звичаїв, адже «хліб для українців святий».
Ідеться про книжку «До кожного свята свої хлібенята» – одну з шести творів-переможців першого міського конкурсу підтримки книговидання, які вийдуть друком на початку осені 2025 року. Її написала дослідниця традиційного хліба, етнологиня, кандидатка історичних наук, доцентка Вінницького навчально-наукового інституту економіки Західноукраїнського національного університету Світлана Творун разом зі своєю донькою – викладачкою Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу і кандидаткою педагогічних наук Олександрою Шевчук.
Пані Світлана вже кілька десятків років разом зі своїми студентами досліджує і вивчає традиційний обрядовий хліб Вінниччини. А пані Олександра близько десяти років передає ці традиції на практиці: її студенти проводять уроки-майстеркласи у вінницьких школах, де діти початкових класів власноруч готують з тіста обрядову випічку і дізнаються про пов’язані з нею українські традиції.
Саме завдяки такому науковому, творчому і сімейному тандему (і ще зовсім трішки – виставі у місцевому театрі) і вийде ця книжка. Вона матиме адаптований переклад англійською мовою перекладачки з Лондона Дар’ї Волчанської, багато фотографій, а також QR-коди на відео про виготовлення обрядового хліба і весільного короваю спеціально відзнятих для книги Валентиною Слободиською і змонтованих у Вінниці на студії «Сонячний Вітер».
Детальніше про це видання його авторки розповіли в інтерв’ю для туристичного сайту міста Vinnytsia.city.
Як би ви описали свою книгу однією фразою чи одним реченням?
Світлана Творун: Якщо однією фразою, то це назва книжки – «До кожного свята свої хлібенята». В Україні до кожного автентичного свята (не запозиченого чи принесеного навіть Християнством, а до кожного українського давнього автентичного свята) був свій обрядовий хліб. Тому що хліб у нас святий. І саме ця сакральна цінність хліба проявилася в тому, що до Великодня в нас великодні бабки, до Нового року – василь і маланка, ярики – до колишнього Ярила (зараз Юрія), хрестопоклонний хліб – на свято Середохрестя і так далі. 100 видів обрядового хліба – це дуже і дуже багато. Навіть Оноре Де Бальзак, перебуваючи в Україні, писав у листі, що це чудовий край, де він запримітив 77 видів хліба.
Олександра Шевчук: Я би сказала, що ця книжка про збереження української народної культури, щоб передати її нащадкам, бо вона (так само як мова) зберігає націю.
Як зародилася ідея написати таку книгу? І яка роль самої Вінниці у створенні задуму?
Олександра Шевчук: Колись ми вдвох пішли у наш драматичний театр на виставу «Квітка» – про Квітку Цісик. Вона була донькою емігрантів, народилась в Америці, і ідеєю всього її життя було зберегти та популяризувати українську народну пісню. У неї був рак, але з того моменту, як лікарі прогнозували декілька місяців, вона прожила сім років і зробила дуже багато. І от саме після цієї вистави було бажання так само, як Квітка Цісик зберегла пісню, зберегти нашу традицію, оцей хліб, популяризувати, щоб воно не залишилось архаїкою.
Які теми чи проблеми вам було особливо важливо підняти у цій книжці?
Світлана Творун: У мене є дві книги про хліб – «Українські обрядові хліби на матеріалах Поділля» і «Хліби до свят і на пошану». Вони більш наукові і, можливо, складні для пересічного читача. Тому мені дуже хотілося зробити більш доступний варіант, публіцистичний. І у вигляді коротких меседжів показати, що Україна не тільки житниця світу, а яка в нас багата, глибока і унікальна культура.
– Я дуже хочу, щоб і наші кондитерські цехи випікали справжнє. Щоб можна було прийти і замовити на коровай ті знаки, які там повинні бути: чоловічий і жіночий хрести, ружа, шишки по куточках, вужики по краю, виноград на листочку, волошки… А не просто два лебеді. До речі, птахи на весільному короваї були обов’язково, але лебеді – ніколи (водоплавна птиця – це трішки інше, це давали коровайницям). От коли буде на це попит, тоді буде й пропозиція. А для цього потрібні, перш за все, знання: що таке є. У нас – багатюща культура, але ми її не знаємо. Тому головне в цих ста видах хліба – все-таки форма, опис ритуалів, що з цим хлібом робити.
– Наприклад, колись із хрестом на Середохрестя діти вибігали на вулицю слухати, як піст тріщить. І, почувши будь-який тріск, дуже раділи й казали, що піст вже переломився (тобто це була середина Великоднього посту). З бусликовими лапками закликали буська: «Буську, буську! Ось твоя лапка. Прилітай, ухопи, до гніздечка лети!». Ярики випікали до Ярила. Тобто до кожного обрядового хліба є цілий ритуал. У нас навіть на Святвечір першим випікали хліб не для людей, а для корови-годувальниці – різдвяник. І на Святий Вечір обов’язково мав бути книш (це хліб з душею, хліб з хлібенятком), але його нині ніде не побачиш і в магазині не купиш.
Олександра Шевчук: Важливо показати, що у нас було колись – оте справжнє, автентичне, без підміни і шароварщини – і популяризувати його. Бо те, що справжнє, воно набагато глибше, набагато гарніше і набагато якісніше.
Що в роботі над виданням було найскладнішим?
Світлана Творун: Коли я видала першу наукову книжку, найбільшою претензією було – чому в книзі немає рецептів. В цій книзі рецепти будуть. Чому ми не могли написати їх раніше? Не маючи технологічної освіти, ми просто не могли зробити це грамотно і правильно. От бабуся розказує, що «тісто повинно бути, щоб від рук відставало», чи «трохи густіше від млинців, трохи рідше від вареників», чи «скільки борошна воно візьме». Це все потрібно було перевести в точні міри, в точну температуру, з виходом один кілограм… Мені важко було знайти людину, яка ще це все переосмислить і напише сучасні рецепти. Щоб і в наших магазинах з’явилися і ярики-юрики, і сончата, і бусликове гніздечко – і щоб мами могли вдома це все зробити з дітьми.
– На щастя, така людина знайшлася – це Оксана Вікторівна Ткачук, інженер-технолог і старша викладачка кафедри готельно-ресторанного бізнесу в Одеському національному технологічному університеті. Вона працює над кандидатською дисертацією, яка стосується саме народних випіків, і для нашої книжки погодилася привести рецепти до сучасного вигляду. Так що розділ з рецептами у нас теж буде, і напише його ще одна учасниця, але вже з Одеси.
Олександра Шевчук: В тексті буде фото і опис хліба: як і з якого тіста його зробити, де він використовується і коли… А базові рецепти самого тіста (прісне, дріжджове, на заквасці і так далі) можна буде подивитися в кінці книги. Це як з однієї тканини можна пошити різний одяг, так само з одного виду тіста можна робити різні вироби. Вся різниця – це що у нього додати, як виліпити і як прикрасити.
Що ви відкрили для себе як авторка під час роботи над книжкою?
Світлана Творун: Коли ти щось робиш з людьми, які пам’ятають культуру, то важко назвати випадок, де тобі не підказали би щось нове. Навіть коли здається, що вже знаєш усе… От коли ми вдруге пішли у кондитерський цех «Пелікан» (робили з ними коровай у 2019-му році для фото, а зараз – для відео), заходить їхня Ніна Андріївна Насадюк і каже: «Взагалі-то, коли готували весільний коровай, не користувалися ножом, а нарізали тісто ложкою – щоб молоді не були «на ножах». Я, наприклад, цього не знала.
Кому буде цікава ця книга?
Олександра Шевчук: Всім, кому цікава Україна, кому цікава українська культура і хто хоче з нею познайомитися.
Світлана Творун: Свою книжку ми закінчили фразою відомої фольклористки з села Бохоники Ганни Фелимонівни Коваль. Одного разу, коли я її запитала: «А ви це, часом, не самі придумали? Бо воно щось не дуже схоже на народне», вона відповіла: «А хіба я – не народ?». І ми так само закликаємо всіх, хто прочитає цю книжку, не боятися експериментувати. Головне – це зробити з дітками оте бусликове гніздечко, чи кицю і пацю, чи миколайчика, чи юрика, і щоб в сім’ї було свято. І навіть, якщо куплено в магазині, чи приготоване трішки не в тих пропорціях – це не так важливо. Головне – зберегти традицію.
____
Більше про міський конкурс і програму підтримки книговидання у Вінниці – за посиланням: https://is.gd/eK7xyr