Вінничанин Олександр Шемет написав книгу про історію рок-музики та естради Вінниці часів Незалежності
Публіцист Олександр Шемет написав продовження книжки «Пісня – культурний код Вінниччини». Видання «2.0» є своєрідною музичною енциклопедією учасників та їхніх обʼєднань, які творили мистецький ландшафт регіону із початку Незалежності України (перша книжка була про історію рок-музики та естради Вінниці при радянській владі).
Автор каже, що ця книга – як «пляшка з посланням, яку кинули у інформаційний океан з надією, що хтось це послання отримає». Яке це послання, Олександр розповів в інтерв’ю для туристичного сайту Vinnytsia.city.
Зазначимо, що книга «Пісня – культурний код Вінниччини 2.0» вийде друком у видавництві «ТВОРИ» у рамках першого міського конкурсу на підтримку книговидання про Вінницю (за підтримки Вінницької міської ради), а презентують її у вересні на традиційному книжковому фестивалі «VinBookFest».
Цим виданням Олександр Шемет спробував систематизувати і осмислити різноманітні вектори розвитку популярної музики Вінниці та інших міст області, показати особливу роль пісні і внесок місцевих митців у процеси деколонізації і самостійного розвитку культури України.
Крім розповідей про музикантів у ній можна буде почитати, наприклад, про вінницький «Moby Dick» – найстаріший в Україні рок-магазин (заснований двома друзями восени 1991 року), а ще дізнатися «рокові хроніки» малих міст. Крім цього, книга містить багато унікальних фотографій і доповнена QR-кодами з посиланнями на аудіо- та відеоджерела.
Як би ви описали свою книгу однією фразою чи одним реченням?
Не забути, творити та плекати мрії про пісенну реальність нашого краю-Всесвіту.
Як зародилася ідея написати таку книгу? І яка роль самої Вінниці у створенні задуму?
В цій книжці перша частина публіцистична. У ній розповідається про музичні рухи на Вінниччині: рок-гурти, джазових виконавців, хори, духові оркестри, про бардів – про все… Є навіть розповідь про людину, яка пройшла страшний німецький концтабір: як він виживав, і як йому допомогла музика. В книжці є, наприклад, цілий розділ про музикантів, які грали і грають у Вінниці на вулиці: починаючи від тих, хто співає «Харе Крішна», і закінчуючи ансамблем «Подільські дзвони». Є розділ про вінничан, які брали участь в талант-шоу, і про іноземців, які вчилися у нас в медуніверситеті і виступали на «Голосі».
Сергій Лободюк, Олександр Больменко, Гера Луїдзе, Сергій Асафатов – в цій книжці написано про всіх вінничан. Є розділ і про тих, хто поїхав з Вінниці: про Дмитра і Ольгу Шурових, про Олю Полякову… Там досить багато цікавого.
А друга частина книжки – це енциклопедія, де містяться фотографія, назва гурту, коли він існував і склад гурту. Ця книжка як пам’ятник цим людям. Сорок років тому здавалося, що поява дискотек знищить аматорські естрадні колективи. І як колишній “disc jockey”, я дав собі слово зберегти пам’ять про творчу музичну еліту міста та регіону.
Які теми чи проблеми вам було особливо важливо підняти у цій книжці?
Пісня, як спосіб виживання українського етносу в різні часи та при різних обставинах. Пісня як інструмент, як зброя, як ліки. Я розповідаю історію нашого міста через пісню. Люди мають прочитати і зрозуміти, що те, що у нас зараз є українське, його треба берегти, любити і примножувати. Але це публіцистична книжка, і до неї потрібно ставитися як до публіцистики.
Що в роботі над виданням було найскладнішим?
Редагування готового матеріалу.
Що ви відкрили для себе як автор під час роботи над книжкою?
Ти пишеш книгу, а книга пише тебе. Об’єм та цікавість знань, які здобув – це головний гонорар та мотивація до подальшої праці. Бо друга книжка – це не кінець проекту. Він існує далі.
Кому буде цікава ця книга?
Всім хто любить пісню, співає, грає на музичних інструментах, віршує, творить.